Людина й ідея — це система із зворотним зв’язком. Ідею народжує людина, але та в свою чергу впливає на людську долю, часом формуючи не тільки окремих людей, а й цілі покоління.

Гомофеноменологія народилася із колекції Бориска Баржина, однак іще довго переживала своєрідний інкубаційний

Вони почали з класифікації.

Виявилося, що всі підтверджені феномени можна розділити на дві основні групи: здібності гіпертрофовані, розвинені за рахунок притуплення решти, як, наприклад, дотик у незрячих; і здібності, розвинені самостійно, без шкоди для інших. Найбільше цікавили Баржина саме ці інші здібності, гомофеномени.

Перша модель «Бухарець-1» була просто сумою всіх відомих феноменів другого роду, їх назбиралося понад сотню: читання зі швидкістю десятків тисяч знаків на хвилину; відсутність потреби у сні; спадкова генетична пам’ять; здібності до миттєвого усного рахунку. Цей ряд можна було б продовжити майже до безконечності. «Бухарець-1» виявився таким несхожим на нормальну людину, що не тільки Баржину, а навіть Старому зробилося моторошно.

«Бухарець-2» відрізнявся від першого складністю внутрішньої структури. Для зручності взяли таку модель: припустимо, що мозок людини, який, як відомо, буває завантажений на три—п’ять процентів, складається, так би мовити, з двох зон — робочої, що включає в себе ці горезвісні три—п’ять процентів, і резервної, причому робоча оточена якимсь баражем.

Для гомофеноменологів бараж був лише умовністю, як модель атома Бора. Головне полягало в іншому: гомофеномени можна уявити собі вузенькими місцевими проривами баража, променевим виходом інтелекту з робочої зони в резервну.

Але знов-таки: як керувати цим виходом?

Отут і знадобилася так влучно кинута Озолом ідея лонг-стресу.

Стрес — точніше, один з його різновидів, у даному разі активний — це щось подібне до форсажу

Як же його продовжити — пролонгувати?