Яновський був людиною дивовижною. З дитинства він мав здібність до навіювання і користувався нею, граючись з ровесниками або в школі на уроках. Потім вступив до медичного інституту, закінчив його і став лікарем-психотерапевтом. За відгуками — лікарем непоганим. Але одного прекрасного дня він змінив білий халат на чорний фрак і вийшов на сцену — новий Вольф Мессінг або Куні. Успіх мав надзвичайний, на його вечори народ валом валив. Як Баржину пощастило схилити його до участі в їхньому експерименті — досі незбагненно. Але саме те, що відкопав Яновського Баржин, — свідчить про талант Яновського, оскільки Баржин ніколи в цьому не помилявся. І все-таки… Було в ньому щось гонористе, як би це сказати… ефектне, чи що! В кіно б йому — грати Володаря світу. Але це знов про той самий ум, що у кума потім.

Самого Озола залучили до гомофеноменології майже через рік після того, як Старий дав Баржину лабораторію. Якось Баржину трапилося на очі науково-фантастичне оповідання. Автор писав про невикористані фізичні й психічні можливості людини. Ідея не нова і в науковій фантастиці обігрувалася не раз. Проте автор знайшов цікаве рішення: стрес, але стрес «пролонгований», тривалий і керований. Лонг

— А що? — сказав Олексій. — Тут щось є… Я й сам про це думав. Спробуємо?

— Спробуй. По-моєму, варто, — згодився Баржин. — Я про це зовсім не думав. Отже, ти пробуй, а ми пошукаємо цього хлопця.

— Давай, — погодився Поздняков, — але було ясно, що в голові в нього зараз тільки лонг-стрес.

Знайти Озола, як з’ясувалося, неважко. Хоч він не був членом Спілки письменників, але його адресу дали Баржину одразу. З такими людьми Баржину ще не доводилося зустрічатись. На вигляд Озолові років тридцять; він був чубатий, бородатий і вусатий. Різкий, незграбний, інколи зовсім нестерпний. І водночас Баржин готовий був закласти голову, що Озол талановитий. Страшенно талановитий!