Але я чомусь твердо знаю, що Джоді забере Ласрі з собою. Люди не так уже й легко розлучаються з живими частками минулого.

Жили собі були. Всілякі різні люди й дурнуваті тьотьки. «Люди п'ють, жінки танцюють» — так мій тато казав про одне якесь місцеве весілля. Він мав на увазі, що все, як завжди. Ну, зрештою, воно все так і є. Але.

Якось одного дня всі начебто закохані в мене чоловіки розповіли про мене своїм дружинам. Було то правдиво чи ні. ВІН розповів правдиво — я таки кохала його — але дружина не повірила. Тоді я скинула їй повідомлення такого змісту:

«Я повільно тягну його в яму. ми обоє почуваємося трагічно щасливими. За смертю приходить воскресіння, я порубаю його на шматки, а потім знову вдихну життя через рот. Він любить мій рот».

Тоді в неї й поселилася думка про моє вбивство.

А в нас поселилася думка про який-небудь хитровиїбаний шлюб. Скажімо, мій мен (байдуже, розлучиться він на той час зі своєю законною чи ні) одружується зі мною десь в іншій країні. Скажімо, в Белізі, бо в Белізі можна все. А тоді ще в іншій країні оформить шлюб із Анджеєм, нашим другом. А я вийду за Анджея на Україні — і батьки будуть раді — такий порядний хлопчик. І тоді буде все красивезно. «Почекайте, ми зайдемо до нашої дружини!» — казали би мої чоловіки. А я би теж щось таке: «Упс, чуваки, вибачайте, мушу зготувати курку кеш'ю, бо приїздять із відрядження хазбенди…» Анджей запевняв мого хлопця (на той час іще просто хлопця), що їм навіть не обов'язково вступати в гомосексуальні зв'язки для цієї афери, хоча в очах у Анджея читався сум.

Мене ж хапався сум тоді, коли я думала про покинуту десь там у Прекрасному Дальоко красуню-дружину:

— Може, приведемо її сюди? — я вже й не пам'ятаю, кому першому прийшла в голові ця думка.

— Та ні, вона мене вб'є, я думаю… — це вже точно я сказала. — Буде мене повільно таї спроваджувати, щодня потроху пацючої отрути в чай підсипатиме.