П о р ш каже, що на вiдповiдь Генерального Секретарiяту на ультиматум — бiльшовики органiзували польовий штаб i почали вiйну, а ми все ще не знаємо, чи воюємо чи нi. Козаки з одного боку, а бiльшовики з другого хотять одрiзати Україну от Донецького басейну. Коли в справу походу на нас вмiшався нiмець Розен, то значить виготовлений добрий план походу, а у нас досi нiякого плану немає. Треба утворити колегiю по охоронi України, органiзувати штаб, послати Совiту Нарiднiх Комiсарiв ультиматум з вимогою припинити вiйну. Оповiстити люднiсть про дiйсний стан рiчей. Колегiя повинна зробити учот сил i зброї, використати "Вiльне Козацтво", пiдчинити мiлiцiю. Колегiя мусить мати право робити вiд iмени Генерального Секретарiяту, вона може в разi потреб розбирати залiзнi шляхи.

П о с т а н о в л е н о: негайно послати Совiту Нарiднiх Комiсарiв ультиматум з вимогою припинити вiйну, вiдкликати "Совiтськi" вiйська з України i пропустити на Україну українське вiйсько.

Обрати особливий комiтет по оборонi України в складi Ген. Секретарiв: Порша, Петлюри i Єщенка" (ф.1115,оп.1, спр.26,с.12).

Отож, Симон Петлюра, як Генеральний Секретар Вiйськових справ, визнав ситуацiю як дуже загрозливу. Надiйного вiйська дiйсно не було. Адже найвiдданiших — сердюкiв, кiлька днiв тому за наполяганням Володимира Винниченка було повнiстю реорганiзовано. Завдяки цьому вони частково втратили силу, бо вiдновили свою дiяльнiсть полковi комiтети, що тяжiли до бiльшовикiв, а з ними повернулася i анархiя. На цьому ж засiданнi бачимо, що Микола Порш, Генеральний Секретар Працi, доволi рiшуче повiв свою лiнiю у вирiшеннi наболiлих питань, i тому не дивно, що в обраному Особливому кабiнетi оборони України його прiзвище стояло першим. З цього часу надзвичайно серйозно постало питання про замiну Петлюри кимось iншим. Безперечно, порушив це питання В.Винниченко. Вже в спогадах Голова Генерального Секретарiату "каявся" за це, хоч i зробив це досить замасковано, опонуючи самому собi, що "не в особах рiч":