З резолюцiй бачимо, що бiльшовики України вже тодi палали бажанням звести рахунки з Центральною Радою, де вони не мали нiякого впливу. Через це РСДРП (б) України, як якась окрема органiзацiя, не мала впливу нi на Українi, нi в Росiї. Усюди на неї дивилися, як на фiлiю росiйської правлячої партiї, що, власне, й вiдповiдало дiйсностi. Ми впевненi, що в той час Раднарком навiть не ставився серйозно до Київського РСДРП (б) України як до полiтичної сили. Цiкаво, що переважна бiльшiсть тих бiльшовикiв України, яких ми згадували вище, за твердженнями С.Шрейбера ставилася вороже до всього українського. Фактично виходило, що РСДРП (б) України за деякими винятками була чорносотенською iмперською органiзацiєю. У подальшому, висвiтлюючи створення ЦВК, ми обгрунтуємо цю думку.

6 (19) грудня в Києвi вiдкрився 1-й Всеукраїнський з'їзд Рад. Його хiд чудово висвiтлив iсторик Д.Дорошенко, хоч щодо конфлiкту з бiльшовиками його думка дуже розходиться з думкою В.Затонського (40,с.219–222). Оперуючи всiма вiдповiдними фактами, ми не будемо вдаватися до полемiки, хто бiльше мав рацiю щодо обставин вiдкриття з'їзду та виходу з нього бiльшовикiв, а викладемо, спираючись на всi наведенi джерела, свою версiю.

Отож, 1-й Всеукраїнський з'їзд Рад вiдкрився за iнiцiативою бiльшовикiв, якi, користуючись росiйським прикладом, намагалися накинути Радам свою думку i в Українi. Заготовленi резолюцiї з'їзду РСДРП (б) України могли служити як проекти резолюцiї з'їзду Рад. Але бiльшовики зазнали страшенної поразки. Вже було вiдомо про ультиматум бiльшовицького Раднаркому, i делегати з'їзду Рад все своє обурення вилили на РСДРП (б) України. В.Затонському та його компанiї нiчого не залишалося, як пiти геть зi з'їзду, тим бiльше, що прийнятi днем ранiше конкретнi постанови РСДРП (б) України просто зобов'язували бiльшовикiв зробити це. І Д.Дорошенко, i В.Затонський наводять мiзернi приводи, один намагаючись з'ясувати, а другий — замаскувати поведiнку бiльшовикiв. Але тут цi приводи не грали вже нiякої ролi.