Крiм цiєї основної резолюцiї в полiтичному планi з'їзд ще оголосив резолюцiю на пiдтримку Центральної Ради та звернувся з закликом до народiв Росiї.

За обставин, коли майже всi двi з половиною тисячi депутатiв з'їзду рiшуче стали на пiдтримку Центральної Ради, бiльшовицька фракцiя в числi 125 осiб вимушена була виїхати 20 (7) грудня до Харкова (40,с.222). Але, як писав Г.Лапчинський, до цього мiста доїхали не всi, а щось менше сотнi осiб (243, с.159).

Постає питання, а чому кияни обрали Харкiв, мiсто, яке не дуже лояльно ставилось до Києва? Справа в тому, що вже в нiч з 21 на 22 грудня до Харкова прибули росiйськi загони Раднаркому Сiверса та Ховрiна, пiд захист яких i втекли бiльшовики Києва (208,с.53). Але так чи iнакше київським бiльшовикам довелося просити допомоги i в бiльшовикiв Харкова. Останнi проявили до своїх товаришiв по партiї "по-справжньому" бiльшовицьку гостиннiсть. Усiм втiкачам харкiв'яни запропонували розмiститися … у кiлькох камерах в'язницi мiста. Однак у тих камерах було настiльки холодно та вогко, що бiднi бiльшовики Києва, покоштувавши гостинностi своїх товаришiв, пiшли жити до будинку "Присутственных мест", де вдень проводилися усi наради. Але i там їм довелося спати покотом на долiвцi за скаженого морозу (243,с.161). І це були не хто-небудь, а люди, якi через кiлька днiв оберуть самi себе в український радянський уряд!

Першою проблемою бiльшовикiв Києва, якi мали амбiцiї створити Всеукраїнський партiйний центр, було "всього-на-всього" переконати бiльшовикiв Харкова, що вони мусять пiдкоритись Києву (243,с.160). Звичайно, голова харкiвського центру, вiдомий Артем (Сергеєв), цю "пропозицiю" не сприйняв серйозно. Тодi кияни перехитрили його, зв'язавшись iз Раднаркомом, який зобов'язав Артема притягнути харкiв'ян до дiяльностi київських бiльшовикiв (243,с.161). Артем не мiг непослухати Раднарком, а тому 24 (11) грудня об'єднаний Всеукраїнський партiйний з'їзд нарештi розпочав свою роботу (21, с.280).