Перша резолюцiя стосувалася скликання в Києвi Всеукраїнського з'їзду, з якого втекли бiльшовики. Цей з'їзд було обiзвано "комедiєю" з депутатами, якi "одурманены шовинистически-националистическим угаром". Виходячи з цього, бiльшовики поверхово та агiтацiйно розкривали сутнiсть їхнього конфлiкту з Центральною Радою та вiд'їзду київської групи до Харкова.
У другiй резолюцiї, присвяченiй поточному моменту, виправдовувались та пiдтримувались дiї росiйського Раднаркому, засуджувалась полiтика Донського уряду генерала Каледiна, зазначалось, що маси неправильно розумiють iдеї Установчих зборiв та нацiонального самовизначення, на якi спирались i Донський уряд, i Центральна Рада.
Третя резолюцiя про владу на Українi гостро засуджувала полiтику Центральної Ради та оголошувала, що вiднинi всi функцiї управлiння на Українi перебирає тимчасовий Центральний Виконавчий Комiтет, видiлений з депутатiв харкiвського з'їзду.
Висновки четвертої резолюцiї про самовизначення України базувались на таких твердженнях:
"1-й Всеукраинский Съезд рабочих и солдатских депутатов, признавая Украинскую Республику, как федеративную часть Российской Республики, об'являет решительную борьбу гибельной для рабоче-крестьянских масс политике Центральной Рады, раскрывая ее буржуазный контр-революционный характер. Съезд будет бороться за самоопределение Украины в интересах рабочих и крестьян, за их господство, за устранение всяких национальных ограничений, всякой национальной вражды и ненависти, за украинскую рабоче-крестьянскую республику, основанную на тесной солидарности трудящихся масс Украины, независимо от их национальной принадлежности, с трудящимися массами всей России" (301,N 223).
Гадаємо, коментарi щодо цього незрозумiлого та безглуздного документу зайвi.
П'ята резолюцiя — про автономiю Донецько-Криворiзької республiки — була фактично остаточним з'ясуванням стосункiв мiж киянами та харкiв'янами. Фактично, ця резолюцiя була великою поступкою харкiв'янам. Ось про що, зокрема, в нiй йшлося: