Це означало, що С.Петлюра повнiстю перебирав вiйськове керiвництво фронтом на себе. 23 (10) грудня було видано наказ N 88 про звiльнення у вiдпустку з лав частин Пiвденно-Захiдного та Румунського фронтiв усiх росiян. Пiсля вiдпусток солдати-росiяни мусили зголошуватись до росiйських повiтових вiйськових начальникiв (ф.1076,оп.1, спр 1-а,с.6). Цей наказ був цiлком слушним, вiн вiдповiдав вимогам часу, але Симон Петлюра не узгодив його з росiйськими вiйськовими установами, чим викликав певну дезорганiзацiю. Генеральний Вiйськовий Секретар С.Петлюра також доволi рiшуче почав створювати рiзнi, окремi вiд росiйських, тиловi установи. Зокрема, наказом вiд 26 (13) грудня N 65 було оголошено формування Генеральної Вiйськової Санiтарної Управи (ф.1076,оп.1, спр.1-а,с.13). Це викликало тiльки низку проблем: куди треба було подiти працiвникiв росiйських тилових установ (адже вони не могли бути звiльненi, бо колишнiй уряд дав їм квартири на Українi, де вони мешкали разом з родинами); як дiлити майно та зброю на складах, що свого часу були вивезенi з Росiї на Україну, ближче до фронту; де шукати нацiонально свiдомих працiвникiв на посади в тиловi установи? Безперечно, проблеми цi можна було вирiшити протягом кiлькох мiсяцiв рiзними шляхами. Однак, швидке вирiшення цих питань вело лише до величезної плутанини. Зокрема, яскраво написав про таку плутанину в зв'язку з цим наказом у Вiйськово-медичних управлiннях генерал медицини М.Галин у своїх спогадах (127,N7,с.186).

Певнi проблеми мала Центральна Рада та Вiйськовий Секретар С.В.Петлюра з бiльшовиками i їхньою збройною силою: червоногвардiйцями та збiльшовиченими вiйськами старої армiї. Ось що з приводу цього писав В.Винниченко:

"Спочатку вони виявляли прихильнiсть i лояльнiсть до української влади. Але де далi, то ця прихильнiсть i лояльнiсть почала зникати й змiнилась на глибоке недовiрря й ворожнечу.