– У Фаума язик один. Коли принесеш Огонь, матимеш Гамлу, і то без жодного викупу. Будеш Фауму за сина.

Він говорив з піднесеною рукою, повагом, суворо і пихато. Потім Фаум покликав Гамлу. Та підійшла, тремтячи, й звела свої мрійні очі, повні вогкого блиску.

Важка Фаумова рука лягла дівчині на плече, з дикою пихою він почав гукати:

– Хто з дівчат має кращу постать? Вона може нести сарну на плечі, не втомлюючись іти з ранішнього сонця до вечірнього, терпіти голод і спрагу, вичиняти шкуру, перепливати озеро. Від неї будуть діти незламної сили. Коли Нао здобуде Огонь, він візьме її, не даючи ні сокир, ні рогів, ні черепашок, ні хутра.

Тоді, пожадливо зиркаючи, виступив і Агу, син Зубра, найволохатіший з усіх уламрів, і сказав:

– Агу хоче здобути Огонь. Він піде зі своїми братами шукати ворогів по той бік річки. І він або загине від сокири, списа, зубів тигра чи пазурів лева-велетня, або ж дістане уламрам Огонь, без якого вони безсилі, як олені чи сайгаки.

З-під густого волосся на обличчі у нього можна було побачити лише рот, наче стулений із шматків сирого м'яса, та люті очі душогуба. Його кремезне тіло дивувало велетенськими плечима та руками, довшими, ніж звичайні; весь він являв собою дику, невтомну й нещадну міць. Ніхто не знав меж його силі: він не мірявся нею ні з Фаумом, ні з Му, ні з Нао. Знали тільки, що вона величезна. Він не вживав її для мирної боротьби, – хто тільки ставав йому поперек шляху, всі гинули: він або калічив їх на смерть, або ж просто вбивав, приєднуючи їхні черепи до інших своїх трофеїв. Агу жив окремо від решти уламрів із своїми двома братами, волохатими так само, як і він, та кількома жінками, яких він тримав у лютому рабстві. Навіть серед жорстоких один до одного і нещадних до інших племен уламрів сипи Зубра вирізнялися своєю кровожерністю. Приглушений гомін осуду поширився між уламрами – перша ознака єднання юрби проти надто загрозливої небезпеки.