— Врешті-решт походження для мене не важить надто багато, — не очікуючи відповіді, сказав Тарзан. — Я вихований таким чином, що і в людині, і в тварині ціную лише те, що вона має у вигляді якостей, фізичних чи розумових.

І я не менш щасливий, уявляючи своєю матір’ю мавпу Калу, ніж бідну, маленьку, нещасну англійку, яка померла через рік після мого народження. Кала завжди була зі мною добра, звісно, на свій кшталт, враховуючи її дику запальну вдачу. Вона годувала мене своєю груддю після того, як померла моя рідна мати. Вона билася за мене з нашим племенем і з іншими дикими мешканцями джунглів, як мати, яка палко любить свою дитину.

І я любив її. Як сильно я її любив, я зрозумів лише тоді, коли спис і отруйна стріла чорношкірого вояка з племені Мбонги забрали в мене Калу. Я був ще дитиною, коли це трапилось; я кинувся до її мертвого тіла і гірко плакав, як дитя оплакує свою рідну матір. Вам, друже, вона б здавалася бридкою і страшною твариною, але для мене вона була найкращою в світі. Так змінює любов тих, кого любиш. І я залишусь назавжди сином мавпи Кали.

— Я захоплений вашою відвертістю, — сказав Д’Арно, — але настане час, коли ви зажадаєте повернути собі те, що вам належить. Запам’ятайте мої слова, і сподіватимемося, що тоді це буде так само легко зробити, як і тепер. Ви повинні добре запам’ятати, що професор Портер та пан Філандер — єдині на цілому світі, хто може присягнути, що маленький кістяк, знайдений у хатині разом з кістяками ваших батьків, був кістяком дитинчати людиноподібної мавпи, а не дитина лорда та леді Грейсток. Це свідчення дуже важливе. Вони обоє вже старі люди. їм лишилося вже недовго вікувати. І потім хіба вам не спадало на думку, що якби міс Портер дізналася правду, то вона б не вийшла заміж за Клейтона? Тарзане, ви могли б легко отримати ваш титул, маєток і жінку, яку любите. Ви про це не думали?