Та вона добре знала, що Чуйкові немилосердні сни знайдуть її і на землі, й під землею, в зеленому листі й у шовковому коконі і розплутають усі ниті, розіпнуть їх на мертвих деревах рудого чорнобильського лісу і вб'ють кожну найтоншу ниточку так само, як сліпа радіація вбила ліс над Прип'яттю, землі з травами і квітами і води, на яких спочивало благословення Господнє.

Алевтина Дмитрівна вивела машину на шосе й погнала до Чорнобиля. Від смерті порятуватися біля смерті! Вона ляже біля саркофага, мов дитя в сповитку і… Душу свою вона занапастила навіки, то хай зостанеться їй хоч тіло, ця нікчемна плоть, марна марнота, спокуса спокус…

В зону ніхто не рвався. Троє патрульних, поставивши свій «газик» впоперек шосе, щоб перегородити дорогу, спокійно сиділи в теплій машині і попивали самогон. Шампанського не дістанеш, горілка дорога и погана, а домашній продукт перевірений і доведений до найвищих кондицій.

— Диви, — сказав один з патрульних, — щось їде!

— Не їде, а преться! — вніс уточнення другий.

Третій сидів мовчки, бо знав, що черга виходити на мороз цих двох, а йому — лишатися в машині. Їде, преться, телющиться — яке йому діло!

Двоє, крекчучи, зітхаючи, пересипаючи свою мову вставними словами і реченнями, виповзли з машини, розкарячилися на шосе, але вимушені були продемонструвати неймовірну жвавість, розскакуючись на боки, бо та божевільна машинка мало не почавучила мужніх охоронців мирного атома.

Так само жваво прискочили вони до «Жигуля». Один смикнув за дверцята, інший клешнясто надавлював товстою п'ятірнею на бокове скло, погрожуючи розтрощити його, але ні дверцята, ні скло не піддавалися, водій у темному салоні, виблискуючи золотом, мов новорічна ялинка, сидів спокійно, тоді несподівано машинка загриміла залізним радіоголосом, аж міліціонери злякано відскочили від неї.

— Приберіть «газика»!

— По-моєму, баба, — сказав один з міліціонерів. — Радіорубку обладнала!