Молодий гігант став її рабом без заперечень і вмирав од захвату при кожному їхньому побаченні.

— Ти просто африканська женщина! — стогнав він.

— Я ж білява і білотіла! — сміялася Алевтина.

— Але ти вся начинена чорною пристрастю!

— Це покаже хіба що розтин по моїй смерті.

— Який розтин! Яка смерть! Ти не можеш вмерти ніколи!

— Я не можу, не можу, не можу!.. Та коли б ти тільки знав, серед яких загроз я живу!

Він обіцяв порятувати її од усіх загроз. В постелі всі щедрі на обіцянки. Там немає свідків, мовлення безконтрольне й безвідповідальне. Але від Анатоля їй було приємно чути навіть дурниці. Бо тут мало значення лиш тіло, а її тіло було невситиме.

Коли почалася перебудова, Анатолієвого шефа кудись висунули, Анатоль став генеральним директором, мовби зрівнявшись чином з Алиним генеральським званням, від чого став ще полум'янішим коханцем.

Вони домовились, що Новий рік зустрінуть на Алиній дачі, в Лютежі. Генеральський виселок.

Алевтина Дмитрівна, хоч мала генеральське звання, терпіти не могла всіх отих відставних і ще чинних генералів, які оточували її в цьому висілку. Примітивні істоти, одноклітинні організми, допотопне мислення. Всі повинні бути їм вдячні за те, що вони обороняли киян, визволяли їх від фашистів, посилали до сталінських гулагів, гнали на добровільне будівництво соціалізму. А тут після відставки, на «заслуженому», — тільки й розмов, що виросло, а що не виросло, який порядок на ділянці, а який у державі, який Горбачов, а який Лігачов… Боже, спаси й помилуй, і позбав мене від лукавого!