- Ти також ванькою-взводним? - цікавиться Сагайда, оглядаючи Черниша без церемоній. - Давай, давай, буде, врешті, і мені полегкість…

- Після війни, - додає Брянський.

Пішли оглядати вогневу позицію. Вона, розгалужуючись, як корінь, на всі боки, розкинулась попід насипом ячейками і ходами сполучень. В ячейках, вкриті маскувальними сітками, стоять міномети, уважно дивляться в ясне румунське небо. Бійці, здебільшого вусаті, статечні чоловіки, загледівши офіцерів, зриваються на ноги і завмирають в готовності.

Вони з останнього поповнення, яке Брянський сам добирав і сам навчав, поки стояли в обороні. Бійці - переважно вінницькі, подільські, наддністрянські колгоспники - слухняні й працьовиті. Тут були односельці, сусіди, навіть двоє братів. Усі вони трималися вкупі, жили ще спільними спогадами про домівку та про запасний полк. Ще кликали один одного на ймення:

- Агей, Хомо!

- Що-бись маєш казати?

- Де ти запорпав паклю? Так, ніби питає:

- Де ти поклав вила?

Здавалось, вони так цілим колгоспом і прийшли сюди і, замість орати або сіяти, взялися за кутомір-квадрант, за нову, незнайому науку. Проте вони її опанували досить хутко, і Брянський був цілком задоволений своїми вусатими вихованцями.

- Я не помилився, добираючи саме цих вусачів з поповнення, - казав він тепер своїм офіцерам. - Вони сумлінно ставляться до праці, а це на фронті так само необхідно, як і десь на заводі. Між іншим, ви помічали, з кого виходить найбільше героїв у бою?

- З колишніх безпритульних, - сказав Сагайда. - З біломорканальців.

- Зовсім ні, - заперечив Брянський. - Я, навпаки, знав чимало таких, що в тилу, як то кажуть, на ходу підметки зривали, а тут, перед лицем смерті, ставали жалюгідними боягузами. Найкращі воїни - це вчорашні робітники, шахтарі, комбайнери, трактористи, взагалі люди чесних трудових професій. Адже війна - це насамперед робота, найтяжча з усіх відомих людині робіт, без вихідних, без відпусток, по двадцять чотири години на добу.