За якусь там годину я забив кілька тисяч ведмедів.
Вчинивши цей подвиг, я повернувся на корабель до свого приятеля Фіппса і розповів йому все.
Він дав мені сотню дебелих матросів, і я повів їх на крижану. Вони оббілували убитих ведмедів і перетягли ведмежі туші на корабель.
Туш було так багато, що корабель не міг рушити далі. Нам довелося повернутися додому, дарма що ми не доїхали до місця свого призначення.
Ось чому капітан Фіппс так і не відкрив Північного полюса.
ДРУГА ПОДОРОЖ НА МІСЯЦЬ
Повернувшись до Англії, я дав собі слово ніколи більше не подорожувати, але не минуло й тижня, як мені довелося знову вирушити в дорогу.
Річ у тім, що один мій родич, людина немолода й багата, забрав собі чомусь у голову, ніби на світі є країна, в якій живуть велетні.
Він просив мене будь-що знайти для нього цю країну і як винагороду обіцяв залишити мені великий спадок. Дуже вже хотілось йому подивитися на велетнів!
Я погодився, спорядив корабель, і ми вирушили в Південний океан.
По дорозі ми не зустріли ніякої дивини, крім кількох летючих жінок, що пурхали в повітрі, як метелики. Погода була чудова.
Але на сімнадцятий день знялася велика буря.
Вітер був такий міцний, що підкинув наш корабель над водою і поніс його, як пушинку, в повітрі! Все вище, і вище, і вище! Шість тижнів шугали ми над найвищими хмарами. Нарешті побачили круглий блискучий острів.
Це, звичайно, був Місяць.
Ми знайшли зручну гавань і вийшли на місячний берег. Внизу, далеко-далеко, ми побачили
іншу планету — з містами, лісами, горами й ріками. Ми здогадалися, що то Земля, яку ми покинули.
На Місяці нас оточили якісь превеликі чудовиська, що сиділи верхи на триголових орлах. Ці птахи у мешканців Місяця за коней.
Саме тоді місячний цар вів війну з імператором Сонця. Він одразу ж запропонував мені стати на чолі його армії і повести її в бій, але я, звичайно, рішуче відмовився.