Так, чимало дивовижних пригод трапилося зі мною в Росії

Якось я гнався за незвичайним зайцем.

Заєць був навдивовижу прудкий. Знай скаче вперед — хоч би тобі раз присів спочити.

Два дні я ганявся за ним, не злазячи з сідла, і ніяк не міг наздогнати.

Третього дня мені таки пощастило підстрелити цього клятого зайця.

Тільки-но він упав на траву, я скочив з коня і почав розглядати здобич.

Уявіть собі моє здивування, коли я побачив, що у цього зайця, крім його звичайних ніг, були ще й запасні. У нього було чотири ноги на животі і чотири на спині!

Атож, на спині в нього були чудові, міцні ноги! Коли нижні ноги в нього стомлювались, він перевертався на спину, голічерева, і далі біг на запасних ногах.

Не диво, що я, мов очманілий, три доби ганявся за ним!

На жаль, доганяючи восьминогого зайця, моя вірна собака так стомилася від триденної гонитви, що впала на землю і за годину померла.

Я мало не заплакав з жалю і, щоб зберегти пам'ять про свою улюбленицю, наказав пошити собі з її шкури мисливську куртку.

Відтоді мені вже не потрібні ні рушниця, ні собаки.

Щоразу, коли я буваю в лісі, моя куртка так і тягне мене туди, де сховався вовк чи заєць.

Коли я наближаюся до дичини на відстань пострілу, від куртки одривається ґудзик і, мов куля, летить просто у звіра. Звір падає на місці, вбитий дивовижним ґудзиком.

Ця куртка й зараз на мені.

Ви, здається, мені не вірите, ви посміхаєтесь? Але погляньте-но сюди, і ви переконаєтесь, що я кажу вам чистісіньку правду: хіба ви не бачите на власні очі, що тепер на моїй куртці залишилося тільки два гудзики? Коли я знов ітиму на полювання, я пришию до неї дюжин зо три.