— Так само як те, що вас чекає панкрацька тюрма, — доповнив його висновок комісар поліції на допиті.

Третій змовник був головою добродійного товариства «Доброміл» в Годковічках. Того дня, коли стався замах, «Доброміл» влаштував у парку гуляння з музикою. Прийшов жандармський вахмістр і звернувся до присутніх, щоб вони розійшлися, бо, мовляв, Австрія в жалобі, на що голова «Добромілу» добродушно відповів:

— Почекайте хвилинку, хай дограють до кінця «Гей, слов’яни».

Тепер він сидів з похнюпленою головою і нарікав:

— У серпні переобиратимуть правління, і коли я доти не повернуся додому, може статися, що мене не оберуть. А мене вже десятий раз обирають головою. Я цієї ганьби не переживу.

Дивну штуку втнув небіжчик Фердінанд четвертому заарештованому, людині бездоганної вдачі й незаплямованої репутації. Цілі два дні він уникав будь-яких розмов про Фердінанда і раптом увечері в кафе за «мар’яжем», б’ючи трефового короля бубновою сімкою, сказав:

— Сім кульок, як у Сараєві.

П’ятий, котрого, як він сам казав, посадили «через те вбивство пана ерцгерцоґа в Сараєві», ще й сьогодні мав наїжене від жаху волосся та бороду і тим дуже скидався на кошлату болонку. В ресторані, де його заарештували, він не тільки не вимовив ані слова, але навіть і газет не читав про вбивство Фердінанда. Він сидів сам-один біля столика, коли до нього підійшов якийсь пан, сів навпроти і швидко запитав:

— Ви читали?

— Не читав.

— Знаєте?

— Не знаю.

— А знаєте, про що йдеться?

— Не знаю, мене це не цікавить.

— А все ж таки вас це повинно було б цікавити.

— Не знаю, що б мене могло цікавити. Я викурюю сигару, випиваю кілька кухлів пива, вечеряю, а газет не читаю. Газети брешуть. Навіщо мені хвилюватися?

— Значить, вас не цікавить оте вбивство в Сараєві?

— Мене взагалі не цікавить жодне вбивство, хай то буде в Празі, Відні, Сараєві чи Лондоні. На це є державні установи, суди та поліція. Якщо когось десь уб’ють, то так йому й треба, — чого ти, бовдуре, був такий необережний, що дозволив себе вбити?