Зробив би ти таке десь на вулиці, люди б дивом дивувалися, а в божевільні це як плюнути. Там така воля, про яку й соціалістам ніколи не снилося. Кожен може видати себе і за господа бога, і за діву Марію, і за папу римського, і за короля англійського, і за найяснішого цісаря або за святого Вацлава. Правда, той, що вдавав із себе Вацлава, був весь час зв’язаний і лежав голяком в одиночці. Був там і такий, що репетував, ніби він архієпископ. Той нічого іншого не знав, тільки обжирався і дещо, вибачте, робив, що римується зі словом «обжирався», але ніхто там цього не соромився. А один навіть видавав себе за святого Кирила і Мефодія, щоб одержувати по дві порції. Один пан був вагітний. Він кожнісінького запрошував на хрестини. Багато там було шахістів, політиків, рибалок і скаутів, колекціонерів поштових марок, фотографів-аматорів. Один потрапив туди через якісь старі горщики, що їх він називав урнами. Іншого весь час тримали в гамівній сорочці, щоб він не міг вирахувати, коли настане кінець світу. Я зустрівся там і з кількома професорами. Один усе ходив слідом за мною і переконував, що цигани походять з Крконошів, а другий доводив, що всередині земної кулі є ще одна куля, набагато більша, ніж та, котра зверху. Кожен міг там молоти язиком про все, що йому заманеться, немов у парламенті. Одного разу почали розповідати казки та й побилися, коли з якоюсь принцесою трапилася велика біда. Найбільш бешкетував один пан, що видавав себе за шістнадцятий том наукової енциклопедії Отто і в кожного просив, щоб його розгорнули і знайшли слово «картонажна швачка», бо інакше йому каюк. Втихомирився лише тоді, коли на нього вдягли гамівну сорочку. Цим він дуже пишався, бо, мовляв, потрапив у палітурний прес, і просив, щоб його модно обрізали. Взагалі жилося там як у раю. Можете собі галасувати, верещати, співати, ридати, мекати, стогнати, плигати, молитися, перекидатися, лазити рачки, стрибати на одній нозі, бігати кружка, танцювати, тупцювати, сидіти цілими днями навпочіпки і дряпатися на стіни.