— Газети, мосьпане, пишуть, буцімто пан ерцгерцоґ був, як решето. Той випустив у нього геть усі набої.

— Це йде, пані Мюллерова, як по маслу, страшенно швидко.

Я для такої справи купив би собі браунінґ. На вигляд — іграшка, а тим часом за дві хвилини можна перестріляти двадцять ерцгерцоґів, байдуже — сухорлявих чи опецькуватих. Хоч, між нами кажучи, пані Мюллерова, в товстопузого ерцгерцоґа вцілити безперечно легше, ніж у кощавого.

Пам’ятаєте, як оті португальці підстрелили свого короля?

У кнайпі «Під чашею» сидів лише один відвідувач. Це був таємний агент державної поліції Бретшнейдер. Шинкар Палівець мив тацки

Палівець був відомий грубіян, кожне друге слово в нього було або «дупа», або «гівно», але при цьому він був начитаний і радив кожному прочитати, що саме написав про ці вищезгадані речі Віктор Гюґо, переказуючи останню відповідь старої гвардії Наполеона англійцям у битві під Ватерлоо

— Гарне літо маємо, — вів далі Бретшнейдер свою серйозну розмову.

— Все це гівна варте, — відповів Палівець, ставлячи тацки до мисника.

— Та й накоїли ж вони нам у Сараєві — нема чого й казати, — з проблиском надії відізвався Бретшнейдер.

— В якому Сараєві? — перепитав Палівець. — У тій нусельській винарні? Там же бійки кожного дня. Воно ж відомо — Нуслі!

— У боснійському Сараєві, пане шинкарю. Застрелили там нашого пана ерцгерцоґа Фердинанда. Що ви на це?

— Я в такі справи не втручаюся. З такими справами хай мене кожний поцілує в дупу, — чемно відповів пан Палівець, запалюючи люльку. — Бо встрявати в наші часи у такі справи це однаковісінько, що в петлю лізти. Я дрібний торговець. Хто до мене приходить і замовляє собі пиво, тому я й наливаю, а якесь там Сараєво, політика або небіжчик ерцгерцоґ — це не для нас, на цьому нічого не заробиш, хіба що кримінал в Панкраці