Він посадив Електроника на стілець, дістав з-під його куртки маленький штепсель на еластичному розтяжному проводі і встромив його в розетку.

- Ой! - сіпнувся Електроник.

- Нічого, нічого, потерпи, - заспокійливо сказав професор. - Це необхідно. Ти сьогодні багато рухатимешся. Треба підживитися електричним струмом.

Залишивши Електроника, професор підійшов до відеотелефону, набрав на диску номер. Засвітився блакитний екран. Громов побачив знайоме обличчя.

- Так, так, Олександре Сергійовичу, я вже тут, - попихкуючи люлькою, весело сказав Громов. - Самопочуття? Чудове!

- Я не хочу, - пролунав за його спиною скрипучий голос Електроника. - Я так не можу...

Професор насварився на Електроника пальцем і говорив далі:

- Приїздіть... Чекаю... Попереджаю, для вас є сюрприз!

Екран погас. Громов обернувся, щоб запитати хлопчика, чому він вередує, але не встиг. Електроник раптом схопився із стільця, підбіг до підвіконня, скочив на нього й плигнув з другого поверху.

Наступної миті професор був коло вікна. Він побачив, як миготить поміж деревами синя курточка.

- Електронику! - гукнув Громов.

Але хлопчик уже зник.

Похитуючи головою, професор дістав з кишені окуляри й нагнувся до розетки.

- Двісті двадцять вольт! - В голосі його пролунала тривога. - Що я накоїв! - Він кинувся до дверей.

Збігаючи східцями, професор побачив здивоване обличчя директора й заспокійливо помахав йому рукою. Зараз було не до пояснень.

Біля тротуару стояло таксі. Громов рвучко відчинив дверці, упав на сидіння. Переводячи подих, звелів шоферові:

- Вперед! Треба наздогнати хлопчика в синій куртці!..

...Так почалися незвичайні події, які втягли у свій коловорот чимало людей.

БІЛИЙ ХАЛАТ ЧИ ФОРМУЛИ?