Пройшов він через браму й намірився по доріжці через майдан. Так би й дійшов до малої замкової башти, але перед самісінькими ворітьми пташка в клітці закричала. Кричить і кричить.

"Ага, щось тут відбувається," — подумав Румцайс. Повернув він назад та й присів за басейном на ринковому майдані. Сидить, поглядає на замок та потроху починає здогадуватися — яку ж пастку приготував йому пан князь.

Тим часом у замковій башті пан князь вже не знаходив собі місця. Весь час крутився він за завісою та раз за разом нагадував Фріцеку:

— Як тільки заграє, миттю зачиняй двері!

Але й Румцайс на майдані не сидів склавши руки. Послав він пташку, щоб усе гарно роздивилася. Пташка тричі облетіла замок, усе побачила та розповіла Румцайсу, яку ж пастку приготував пан князь. Подумав-подумав Румцайс та й зметикував, що йому треба робити.

Обережно відкрив він скриньку з бджолами та наказав: “Жих!”

 Бджоли зібралися в рій та полетіли прямо до замка.

Потім зняв з шиї торбу з вітром і розпустив шворку, якою він був зав'язаний. Тонкою цвірочкою потягнувся звідти блакитний вітерець. Вказав йому Румцайс на замкову башту, і вітер полетів прямо до відкритого вікна.

На той час пан князь за завісою вже притоптував ногою від нетерплячки. І раптом щось як засвистить: "Фіть!"

Це заграла сопілка у кімнаті, бо в неї подув блакитний вітерець.

— Фіть! Фіть!

Чим далі, тим голосніше грала сопілка.

— Фіть! Фіть! Фіть!

Пан князь визирнув із-за завіси та закричав на Фріцека.

— Як це Румцайс може грати на сопілці? Адже він не йшов по намальованій доріжці!

— Коли цього не знає сам пан князь, то звідки мені знати? — відізвався з-за дверей лакей Фріцек.