Тим часом Манка старанно підмітала підлогу березовим віником, а Анка ходила поруч з нею наказувала: “Ось тут прибери”, “І отут”, “Та обережніше, не пороши так!” А коли Манка закінчила прибирати, наказала їй присипати долівку піском та маленькими річними камінцями.

Дивився-дивився на все це Румцайс, та зрештою і не витримав:

— Переплутав я усе. Яка ж Анка, коли повинна була бути Манка.

— Тепер уже пізно, — відрізала Анка.

 Та саме в цей час сонце почало сідати за гору. І як тільки почало згасати сонячне світло, почав згасати і перстень, що був у Анки на пальці. Сяйво його ставало все слабшим і слабшим, поки зовсім не згасло. Анка затупала ногами:

— І заради цього я стала жінкою розбійника? Та ця дрібничка і дванадцяти крейцерів не варта!

Швидко зняла вона перстень та кинула його на землю. А потім пішла по стежці, що вела до Їчину.

Ніхто за нею, звісно, не сумував. Румцайс ще деякий час тупцював з ноги на ногу, неначе черевики йому тиснули, та нарешті зважився: підняв згаслий сонячний перстень і надів Манці на палець:

— Ось побачиш, він тобі вранці знов засяє.

Манка на це:

— Я б його і таким взяла.

А Румцайс тоді:

— От навіть і не знаю, як тебе за розбійницьку дружину брати... Ти ж у мене така чистенька...

Та у Манки і на те була готова відповідь.

— Це нічого, — всміхнулася вона, — коли почну вести розбійницьке господарство, теж з часом забруднюся.

5. Як Румцайс ходив по червоне яблуко

Через деякий час навчилася Манка вести господарство по-розбійницьки, отож Румцайс вже не повинен був весь час їй допомагати. Сидів він на камені перед печерою та вирізав собі люльку з букового кореня. А коли закінчив, зробив собі також справжній розбійницький тютюн: змішав жменю жолудів, пучок чемериці і трохи сірки. Потім насипав його у кисет та каже Манці: