— Тре жолі, шарман!

Коли ж у Румцайса замакітрилося в голові, підійшли до нього троє лакеїв і полили його парфумами. Румцайс заточився, сів на трон поряд з княгинею і, наче, крізь сон, промовив:

— Я, мабуть, не витримаю. Ой, буде з мене пан князь...

Та Манка в цей час уже добігла з Ржаголця до Їчина. Стала вона на майдані, глянула у відчинене вікно замку і побачила все, що там робиться. І танець, і як княгиня сіла близенько біля Румцайса... Манка спершу заломила руки, та за мить тупнула ногою і голосно крикнула:

— Ой, Румцайсе, схаменися!

Румцайс тільки почухав свою напахчену бороду і зачаровано зітхнув.

— Фрежолі, маршан,

А княгиня всміхалася ширше й ширше.

Манка вперла руки в боки і гукнула знову:

— Якщо не можеш схаменутися, то хоч глянь, що у тебе в руках!

Румцайс глянув і побачив люльку й кисет. Це його відразу привело до тями. Перекинув він люльку з правої руки в ліву і крикнув у вікно:

— Манічко, я до тебе зараз повернуся!

І заходився натоптувати люльку молодецьким розбійницьким тютюном.

Княгиня тільки недовірливо позирала на нього.

Румцайс по-розбійницьки кресонув нігтем об ногіть і хотів розпалити люльку. Та іскри не вилетіло, бо нігті вже були у Румцайса гладенькі, як у пана.

— Не виходить, Манко, нема чим вогню викресати! — крикнув він у вікно.

Княгиня солоденько всміхнулася:

— Завтра ми тобі, Румцайсе, поголимо бороду — і буде з тебе дворянин.

— Ба, не буде! Лови, Румцайсе! — гукнула Манка.

У розчинене вікно влетіли в залу два кремінці. Румцайс кинувся до них і пакресав собі повну люльку іскор.

Затягнувся він раз — у люльці зашкварчало, і всі затихли.

Затягнувся вдруге — із люльки повалив дим, і всі скрикнули.