Зрештою війта знову здолав сон. Раптом гілки розсунулися і поряд з Гумпалом став швець Румцайс. Та як же він змінився! Підборіддя обросло густою бородою, і в бороді гніздився рій лісових бджіл. На голові — капелюх із букової кори. Куртка — із клаптиків червоної кордовської шкіри. Штани усі в дірках, ремінець ледве тримається, а за ремінцем — пістоль із широченним дулом, наче кульок. Тільки черевики нові та гарні.

Румцайс зробив крок і зупинився біля славетних ніг війта. Оглянув їх, а тоді легенько, як швець, і спритно, як розбійник, стяг із Гумпала чоботи.

Потім ще раз мовчки подивився на могутні ногн війта в смугастих панчохах і вщипнув Гумпала за великий палець.

Війт прокинувся і злякано скрикнув:

— Ой, боже ж мій, розбійник!

— З вашої волі, пане війт! — сказав Румцайс і показав:— Ондечки дорога з лісу до Їчина, пане війт.

Тихо гойднулися гілки ялинок, і Румцайс зник, ніби ніколи його тут і не було.

— Ох і дивний сон мені приснився,— пробурмотів війт, підвівся й хотів обтрусити коліна. І не повірив власним очам! З землі на нього дивилися дві велетенські ноги в самих смугастих панчохах.

— Ну й нехай,— люто просичав Гумпал до кущів.— Я й так дійду, Румцайсе. Але начувайся — матимеш ти завтра перед собою князівських гармашів.

— Тру-лю-лю! — весело засвистів у кущах розбійник Румцайс.

Гумпал зробив крок у бік Їчина — і зойкнув. Ступив ще крок — і вибухнув прокльонами. Його знамениті ноги не звикли ходити в панчохах! Гумпал спотикався об каміння, камінці ніби самі підкочувалися йому під ноги. Навіть вони вже не шанували його ніг...

Отак шкандибав війт лісом, полем, а тоді й вулицями Їчина. Люди від сміху мало животи не порвали:

— Дивіться! Дивіться! Війт плентає в самих панчохах!