Над стрілчатими вежами замку вився клубок рудих газів. Ті гази, як іржа; вкривали чисту блакить неба.

— То Дікова робота, — пояснив чоловік. — Ото й усі відходи виробництва… Хоча, певніше сказати: новий вид сировини. Ми пропускали ті гази через хроматограф — гамма азоторганічних сполук! Разом із цехами по виробництву Діків треба проектувати й азотнотукові заводи.

Підійшли до літака. Перера, перед тим як залізти в кабіну, спробував застібнути на собі піджак. Але як війне втягував живота, цього йому так і не вдалося. Ніяково посміхаючись, він сказав:

— Не знаю, як подивиться президент Таппінгер на вашу вимогу, та коли він поцікавиться моєю думкою, я підтримаю вас. І знаєте, з яких міркувань? З морально-етичних. Я починав свою кар’єру на іподромі. Не посміхайтесь, підлітком я був тонким, як лозина; кінь не відчував моєї ваги. І ось тоді я дізнався, якими розумними і відданими можуть бути тварини.

Перера взяв у чоловіка кавал м’яса і поклав на заднє сидіння. Тоді сам ступив на крило, літак аж хитнувся під його вагою.

Наступного дня тишу підземелля розітнув телефонний дзвінок. Біолог, що сидів біля бюро, хоч і очікував на дзвоник, проте здригнувся.

— Це вілла Таппінгера? — почувся у трубці жіночий голос.

— Поки що, — мовив з усміхом.

— З вами говоритиме президент компанії.

І одразу ж прозвуча’в деренчливий, як у цвіркуна, голос Мартеля Таппінгера:

— Алло, це ти, розбійнику?

По миті замішання біолог відказав:

— Я, патроне.

— Слухай, чи не забагато ви хочете за свою роботу? Знаєш, скільки грошей ми вгатили в обладнання, реактиви, платню вам, я вже не кажу про амортизацію вілли і таке інше… — скотопромисловець говорив швидко й уривчасто, ніби випускав черги із автомата.

— Досі ви платили за шанс, — спокійно відповів біолог. — А тепер треба платити за предмет. Предмет, який щонайбільше через півтора року зробить вас наймогутнішою людиною у світі.