Ми всі в одному домі, ім’я якому — Земля…

І знову тихого безхмарного вечора, коли рясно висипали зорі на небі, я розшукав знайоме сузір’я, і до мене повернулось те саме почуття спільного людського дому.

У Прінс-Джорджі Женя та Верн Джонсони влаштували в себе на фермі прощальну вечерю. Палало багаття на узліссі, наречений доньки Джонсонів патетично читав свої вірші, а вгорі на весь видимий обшир стояло тихе і вічне зоряне небо.

Було і смутно і печально…

Я відшукав у небі Кассіопею, Воза і Возенятко, Північну зірку, показав їх Жені Джонсон.

— Вони точнісінько, як і в нас, — сказав милій жінці з тендітною і вразливою душею.

У неї в очах блищало по маленькій зірочці — супутники розлуки.

— Ви не забудете наші зустрічі, і як ми разом співали, і як я не могла стримати сліз, слухаючи ваші тужливі пісні, і як ви мене навчили шукати в небі Кассіопею. Адже я досі не знала жодної зіроньки в небі, замріяно сказала Женя.

— Не забуду. А ви?

— Я також. Може, колись у Києві, в таку ж зоряну ніч, ми разом згадаємо про це.

— Неодмінно…

Недавно я одержав листівку:

“Коли тепер ми дивимося на небо, то згадуємо всіх вас, і ту зоряну ніч з багаттям. Ви, залюблені в природу, і ми також. Тому ви близькі до нашої душі. Вашого візиту ми ніколи не забудемо, ви будете тут, з нами, завжди. Бажаємо вам любові і миру на землі.

Женя і Верн Джонсони”.

Ми всі — з одного дому, ім’я якому — Земля, господарі в якому — любов і мир.

Олександр Ємченко

ЗЕЛЕНІ ПАМ’ЯТНИКИ ВАВИЛОВА

Нарис

За рішенням ЮНЕСКО, у листопаді 1987 року

вся світова громадськість відзначила 100-річчя від дня народження

великого російського радянського вченого Миколи Івановича Вавилова.