Iще, незважаючи на свiй дещо скромний вiк, Василько знав майже усi марки автомобiлiв, що бiгають по вулицi, i всi лiтаки, якi тiльки показують по телеку. Сюди, в гостi до тiтки Валентини, вони з бабусею приїхали поїздом, але ж назад Василько настояв на своєму, полетять лiтаком. Яким саме? А це вже вiн вибере. Найновiшого аеробуса, мабуть, тут ще нема, а срiблястокрилий "ТУ", з будь-яким номером, пiдiйде.

Таксi зупинилося бiля одноповерхового примiщення, на дасi якого скляна будка. Тут сiдають кукурудзяники. Чого вони сюди приїхали? Це ж не той аеропорт. По телевiзору показували зовсiм iнший. Бабуся розраховується, отже, приїхали. Але ж тут нема таких лiтакiв, на яких погодився б летiти Василько. Шофер, взявши грошi з бабусi i молодика, що сидiв попереду, навiть не дiждавшись, коли пасажири залишать машину, вийшов i попрямував до натовпу бiля примiщення аеропорту, покручуючи ключi вiд машини на пальцi i весело виспiвуючи:

- Ка-аму в мiсто-герой, ка-му в мiсто-герой?

А тут божа благодать. Нi метушнi, нi шарпанини, хоча лiтнiй сезон вже розпочався.

Сонце свiтить справно. Хмари, висушенi суховiями, зробилися легенькi, як гусяче пiр'я, й летiли кудись за обрiй. Погода льотна настiльки, що далi вже нiкуди.

Прилiтають i вiдлiтають тихоходи-лiтаки. А коли машини працюють добре, то людям i робити нiчого. Нiякого тобi клопоту, нiяких непорозумiнь чи сварок.

Нудьгує довiдкове бюро.

Не чути ?валту бiля кас. Дрiмає черговий диспетчер, а книгою скарг зацiкавилася жирна муха, що потрапила сюди транзитом. За скляною загородкою усмiхається чергова, поправляючи обпаленi сонцем коси. Спiвучим голосом повiдомляє про те, що давно усiм вiдомо:

- ...Кiмната матерi й дитини знаходиться у лiвому крилi...