Нiчого того не вiдаючи, Микита Єгорович гасав по мiсту на своєму горбоконику у пошуках лебiдки. I здається, знайшов.

Двоє жестяникiв знiмали бiля триповерхового будинку старi, проiржавiлi линви й чiпляли новi, свiжопофарбованi. Та не самi линви заволодiли увагою Микити, а пристосування для роботи. Один з них сидiв на стiльцi, точнiше - висiв, бо вiд стiльця линва тягнулася вгору на ролик пiд дахом, а звiдти вниз до лебiдки, прикрiпленої до кузова вантажного моторолера. Другий чоловiк стояв на землi й клацав ручкою лебiдки, нiби качав воду помпою. Працював без натуги, однiєю рукою, а другий, що завис на стiльцi бiля стiни, пiднiмався вгору. Ось така лебiдка й потрiбна Микитi Єгоровичу для їхнього батискафа. Щоправда, тут людина i нiчого бiльше, а там буде ще й металева споруда, але вода пiдтримає. У водi предмети втрачають частину своєї ваги...

Таку списану лебiдку вiн добув у залiзничному депо. Майже за спасибi, якщо не враховувати дружнi взаємини з начальником. Задоволений, у доброму настрої мчав по трасi, пригадуючи слова примiтивного вiршика, якого вчив колись у школi: "Все вдається, все бiжить, тiльки жити, тiльки жить!.." Гадки не мав, що його чекає.

...Линув час, закiнчили майструвати плiт. Микита Єгорович перевiрив кожну скобу, якими було скрiплено дрючки, кожну дошку, якими застелили зверху, щоб не ламати ноги в щiлинах. Приробили уключини, а весла Микита Єгорович привiз, позичивши списанi у таборi. Батискаф i лебiдка на своїх мiсцях. Можна було б обiйтись, як думав Микита Єгорович, капроном, та металевий трос надiйнiше.

Скiльки радощiв було, коли вся команда, вiдштовхнувшись вiд берега, опинилася на плоту, що непомiтно й тихо рухався назустрiч срiблястим хвилям.

- Всi на середину! - командував Микита Єгорович. - Не скупчуватися на одному краю! Боцман, приймай команду, а ми займемося своєю справою. Костя, на лебiдку! Володя, задраїти кришку батискафа!