550]

Смертних водіння ніколи

Вічного ладу не зрушить -

Волі Зевса не здолає.

Антистрофа 2

Від недолі твоєї ми навчені

Цього, о Прометей.

555]

Чи такими тебе піснями всі вітали

Ми навколо купелі шлюбної і ложа

В світлий час радості - втіхи весільної,

В час, як, дарами схиливши,

Нашу сестру Гесіону

За свою ти взяв дружину?

Вбігає божевільна Іо, - в неї на лобі коров'ячі роги.

ІО

Що за край? Що за люди? І хто це стоїть,

Обмаяний бурями; в Путах міцних

На скелі стрімчастій? За злочин який

Він терпить цю кару? Повідай, куди

565]

Я, нещасна, тепер заблукала?

А-а-а!

Знов овід цей жалить мене, бездольну,

Жахає знов пастух тисячоокий -

Аргоса привид, сина Землі!

570]

Зором лукавий - мчить по світах,

Його земля й по смерті не приймає.

І, знедолену, мене гонить він,

Схудлу з голоду, понад рінь морську!

Строфа

575]

Десь дуда гуде восколіплена,

Смутен сон навіваючи…

Ой куди, куди та й завів мене

Блукань довгий шлях?

І за що, Кроніде, за який гріх

На мене наслав ти оцих мук гіркий біль?

О-ой!…

580]

І, оводом жахаючи,

Нещасну діву мучиш божевільну?…

Попали вогнем, під землею скрий,

Морським звірам дай

Мене в поживу, о царю, благань

Не зневаж моїх!

Доволі я блуканнями

Намучилась, а як із муки вимкнути -

І досі я не знаю.

Почуй діви-телиці жальний зойк!

ПРОМЕТЕЙ

Як не почути гнаної злим оводом

590]

Іпаха доньки, що, опікши Зевсові