205]

Урана й Геї дітям, та умовить їх

Не міг я. Буйним серцем зневажаючи

Ті хитрощі, самою тільки силою

Вони здобути владу сподівалися.

Не раз я чув провіщення від матері

210]

Феміди-Геї (під двома іменнями

Єдина постать), як скінчиться заколот.

Тоді не тиском сили, не потужністю,

А підступом належить подолать богів

(Вони ж мене не вшанували й поглядом,

215]

Коли я перед ними говорив про це).

Тому волів я краще в цих обставинах

Вдвох з матір'ю допомагати Зевсові,

Як-то допомагає вільний вільному.

Безодня чорна тартару моєю лиш

220]

Порадою - і Кроноса одвічного,

І всіх його сподвижників поглинула.

За цю послугу карою жахливою

Владар богів жорстоко відплатив мені.

Властиво-бо усім тиранам хворіти

225]

На боязку до друзів недовірливість.

Питали ви, з якої це причини вій

Глумує так із мене,- все з'ясую вам.

Трон батьківський посівши, між ботами він

Дари почесні поділив і кожному

230]

Дав владу. Тільки для людей знедолених

Не залишив нічого, несь-бо смертний рід

Хотів вій винищити і насадить новий.

Ніхто, крім мене, опір не чинив йому,

А я - наваживсь. Людям я рятунок дав,

235]

Щоб їм, розбитим громами Кроніона,

На чорне дно аїду не спускатися.

За це ось муки зазнаю такої я,

Що й глянуть страшно, а не те, що стерпіти.

До смертних жалісливому - мені жалю

240]

Нема; немилосердний був до мене Зевс,

Але й його неславить, це стидовище.

ХОР

З заліза треба серце мати, з каменю,

З тобою щоб не мучитись стражданнями

Твоїми, Прометену! їх не бачити