Тобі, Прометею! Ногами легкими

З бистролетного повозу зійдемо ми,

280]

3 ефіру, де птахів прозорі шляхи,

До стрімкої підійдемо скелі,-

Про муки твої -

Бажаємо все ми почути.

На крилатому коні з'являється Океан.

ОКЕАН

Довгу-довгу до краю пройшовши путь,

285]

Я до тебе прибув, Прометею,

Легкокрилого птаха направивши літ

Без удил, зусиллям волі самої.

Знай же, горем і я вболіваю твоїм,

Ще й спорідненість наша до того мене

290]

Спонукає..

А коли б і не рідний ти був, то нікого

Не шануюся так, як тебе.

Що правду я мовлю, дізнаєшся сам,-

Лестити лукаво не личить мені.

295]

Розкажи мені, як же тобі помогти,

Щоб ти не сказав, ніби маєш ти друга,

Вірнішого від Океана.

ПРОМЕТЕЙ

Це що? І ти моєї муки глядачем

Прийшов? Та як ти зважився, покинувши

300]

Одноіменні хвилі й самостворені

Печери кам'яні, в залізородний край

Податись? То для того ти прийшов сюди,

Щоб висловити в горі співчуття мені?

На Зевсового друга, що поміг йому

305]

Здобути тронні владу, подивись тепер,-

Якої муки зазнаю від нього я?

ОКЕАН

Все бачу, Прометею, і порадити

Тебе хотів би якнайкраще, хоч ти й сам

Тямущий. Вдачу виправ, сам себе пізнай

310]

Подивись - новий-бой над богами цар.

А гострими словами будеш кидатись -

Почує Зевс, хоч би й багато вище він

Сидів, і знай - пекучий біль теперішніх

Страждань цих лиш дитячою забавою

315]

Тоді здаватись буде. Погамуй себе,

Нещасний, з мук цих пошукай визволення.

Вже застаріли, може, ці слова мої,