Напружив усі сили. Воднораз спалахнули мільйони імпульсів. Вони помчали лабіринтами мозку, збуджуючи пам’ять, мобілізуючи все, що я накопичив. Склавши рівняння для ракети і боєголовок, що відділяються від неї, я благополучно пройшов над першою лінією оборони противника, спостерігаючи, як позаду, вражені хвостовим лазером, вибухають ракети-перехоплювачі. Мої радіоприймачі сприймали та розшифровували панічні розмови противника, і мої знання про нього безперервно поповнювалися. Так я узнав багато нового…
На правому боковому екрані побачив обличчя одного з програмістів противника. У нього були такі ж риси, як у тих, що обслуговували мене, як у самого Творця. Чи ж можливо таке?
Я сфокусував зображення і переконався, що не помилився. Але це суперечило багатьом моїм установкам, підривало довір’я до програми і програмістів. Необхідний перерахунок!
Миттю я активізував всю свою пам’ять. Мозок працював з перевантаженням, але мені було не до себе. Якщо влучу в ціль, то істоти у цьому місті, схожі на тих, що послали мене, загинуть, а їхні соратники, що залишились на лініях оборони, зроблять те ж саме, що і Творець, і мої програмісти. Адже я полічив бункери й виходи ракетних шахт. Скільки ж ракет вони запустять у відповідь? Чи знає про це Творець? Певно, ні. Не може ж він хотіти власної загибелі. Певно, він і створив мене, щоб дізнатися більше про противника. Але в чому ж тоді зараз полягає моє справжнє Призначення? Дізнатися про щось, необхідне Творцеві і приховане від нього? Чому він змовчав про це. коли вчив мене? А може, я повинен був дійти до цього самостійно? Самостійно добути нові дані, відкрити нові правила смертельної гри? Які ж із них найістотніші? Чи ж саме ті, що їх називали мені програмісти?