Старший, рокiв двадцяти п’яти, був високий (хоч i нижчий за Кевiна) шатен з блякло-синiми очима. Його загалом красиве обличчя псували презирливо викривленi тонкi губи й непропорцiйно малий рот. У манерах вельможi вiдчувалася швидше пиха, нiж правдива владнiсть, а погляд виказував сiру посереднiсть. Тримався вiн надзвичайно погордливо, мало не щосекунди пiдкреслюючи свою зверхнiсть над iншими.

Молодший був Кевiнiв ровесник, русявий, середнього зросту, надто тендiтної статури, з негарним, але приємним веснянкуватим лицем. Його сiрi очi дивилися на Дейдру з затамованою нiжнiстю.

Обоє церемонно вклонилися Дейдрi.

— Дуже радий бачити вас цiлою й неушкодженою, люба кузино, — промовив старший з явно перебiльшеним i, як здалося Кевiновi, наскрiзь фальшивим ентузiазмом.

— Хотiла б сподiватися, що радiсть ваш щира, кузене Емрiсе, — сухо вiдповiла вона. Потiм звернула свiй погляд на молодшого i привiтно всмiхнулася йому.

— Я щасливий, що все обiйшлося, Дейдро, — сказав той з теплотою в голосi.

Дейдра простягла йому руку, яку вiн галантно поцiлував.

— От у твоїй щиростi, Колiне, я нiтрохи не сумнiваюся, — сказала вона. Звертання на ти в офiцiйнiй обстановцi в жоднiм разi не було проявом фамiльярностi, це лише пiдкреслювало рiзницю в її ставленнi до спiврозмовникiв. Логрiйськi аристократи взагалi рiдко вживали множину, звертаючи до рiвного собi за вiком i станом.

Дейдра вiдступила трохи вбiк i взяла Кевiна за лiкоть.

— Знайомтеся, панове: лорд Кевiн МакШон, герцог Лохланський. Прошу любити й шанувати. — Вона зробила паузу i глянула на Кевiна. — Дозвольте вам вiдрекомендувати, мiлорде, моїх двоюрiдних братiв — принца Емрiса Лейнстера, наступника престолу, i Колiна Лейнстера, королiвського магiстра чаклунських мистецтв.