Нарешті скіфи домовились з греками, либонь, кожен вважав, що обхитрував іншого, бо сміялися і поплескували один одного по плечах, а раби почали зносити шкури до спеціально викопаних ям.

Агал повільно попростував до центру базару, де стояли величезні дерев’яні бочки. Здавалося, все тут пропахло медом і воском — стояв солодкуватий аромат польових квітів, який так подобався хлопцеві. Доскіпливі греки вмочали в мед пальці й довго облизували їх, намагаючись визначити якість меду. Продавці вели себе незалежно, зрештою, мед у всіх майже однаковий і все одно не сьогодні, то завтра товар буде проданий.

Посеред базару просто між бочками спав, простягнувшись на повстяному плащі, літній скіф. Він підмостив під голову руки, довга сива борода лежала в пилюзі, люди переступали через нього, а він, мабуть, бачив гарні сни, бо посміхався й поплямкував вустами — справді щаслива людина, яка може відпочивати навіть у такому гаморі.

Поруч греки торгували металевим та глиняним посудом і різними прикрасами. Агал притишив крок. Іноді серед численних дешевих виробів траплялися й справжні витвори мистецтва. Агал бачив колись виточені із золота сережки, оздоблені синіми, либонь, вивезеними з Фінікії каменями. Вони коштували як півтабуна скіфських коней, і все ж крітський грек, котрий привіз їх з південних берегів за евксинськими протоками, продав сережки того ж дня, і тепер вони, мабуть, прикрашають молоду дружину чи наложницю скіфського вельможі або якогось багатого купця.

Агалову увагу привернула срібна гривна — нашийна жіноча прикраса. Видно, робив її небезталанний майстер, кожна деталь вирізнялася, срібло й чернь дивно гармонували, і, либонь, всяка жінка була б щасливою, одержавши такий подарунок.

Агал задумливо перебирав гривну, пучками відчував вишуканість карбування, знав, чого варта така вишуканість, і про всяк випадок запитав, скільки править за гривну купець.