Працюючи над цією книгою, автор ознайомився з численними матеріалами, що свідчать про криваві злочини колишніх катів у післявоєнній Європі, про їхню спілку з мафією, гангстерами, політичними й фінансовими ділками. В основу роману покладено достовірні факти, хоча документальним назвати твір, звичайно, не можна.
Не так давно на сторінках багатьох західноєвропейських газет з'явилися повідомлення про злочинну діяльність колишнього полковника ВПС США Кальвіна Колріджа Гранта, який займався работоргівлею. Свого часу він був особистим пілотом шейха Хіжі Селаспі в Омані, постачав йому до гарему дівчат. Потім Грант познайомився з відомою міжнародною авантюристкою Кристіною Вест, що мала в Танжері дім розпусти, поставлений на широку ногу, – «Білу віллу». Грант вивіз для своєї компаньйонки три партії дівчат із Західної Європи, і лише випадково одній з них вдалося повідомити світ про злочин американського полковника.
Взагалі торгівля дівчатами набрала в Європі характеру справжнього бізнесу. «В одній тільки Франції щорічно зникає від 12 до 15 тисяч жінок, і поліція не знаходить жодних слідів, які дозволили б почати розшуки. Аналогічні цифри наводить у своїх звітах англійська поліція. Можна припустити, що значна частина цих жінок криється тепер під аравійською чадрою», – пише у своїй книзі «Під аравійською чадрою» відомий датський мандрівник Йорген Біч.
Природно, що цим чорним бізнесом займаються добре організовані банди злочинців. Одну з них очолив колишній гауптман армії Роммеля, відомий на Аравійському півострову під іменем Ібн-Мустафи. Цей капітан-злочинець влаштував свій штаб у старій фортеці високо в горах Тібесті. Свого часу про його злочинні дії писала аденська газета «Ейдн кронікл».