— Тутешній, чи що?

— Ні, - коротко відповів Василь, поправляючи рюкзак за плечима. — На відпочинок. Мені б на той бік переїхати…

— Це можна.

— Справді? — зрадів хлопець.

— А чого ж. Тільки куди ж ти? Там, крім старого куговщика

— То й чудесно…

— Хм… Хіба що так. Тут ще один такий переїжджав, професор… Теж каже: де поменше людей… Щоб рибу не лякали. Я його й перевіз на той бік. Тепер сидить на березі, поганяє воду вудкою.

— Так ви й мене перекиньте, будь ласка…

Чоловік щось сказав, але в цей час пароплав басовито просигналив, відчалюючи від дебаркадера. Залопотіли колеса, могутня течія Дніпра потягла судно за водою.

— Що ви сказали? — крикнув Василь.

— Я кажу: з охотою перекину… За четвертак.

— Як це за четвертак? — здивувався Василь.

Очиці чоловіка невинно заморгали, кущики-брови смішно смикнулися вгору і вниз.

— От який ти непонятливий, — цмокнув він. — За двадцять п’ять рубчиків будеш на тому боці…

— Ви здуріли, дядьку! — обурився хлопець. — Я на пароплаві з Києва за десятку приїхав, а ви…

— Ну то й пливи на той бік на пароплаві, коли такий розумний, — знизав байдуже плечима чоловік, позіхнув і, взявши ліхтар, потюпав до своєї каюти.

Василь сердито сплюнув, перейшов дебаркадер і опинився на березі. Навколо не було ні душі. Низько над водою плив легкий прозорий туман. Рожевіло на обрії, темною стіною вставав ліс на тому боці.

— Хапуга, — пробурмотів Василь, ще раз озираючись.

Хвилину подумавши, він роззувся, почепив черевики на плечі, побовтав босою ногою воду. Вона була тепла. Хвиля лагідно набігала на берег. її пестливий дотик був такий заспокійливий, що Василь аж засміявся від задоволення.

Вже не роздумуючи, хлопець рушив вздовж берега вниз, по течії. «Знайду десь перевізника», - весело думав він, брьохаючи прямо по воді.