«Зажди,» вигукнув я. «Повернись і візьми пива.» Але, нажаль , він мене не почув. Музика грала занадто гучно та й він біг надзвичайно швидко.

«Нарешті ми його здихались,» сказав мій адвокат. «Він би нам тільки заважав. Цей хлопець дратував мене. Ти бачив його очі?» він все ще реготав. «Боже,» мовив він. «Це класні ліки!»

Я відчинив дверцята і пересів за кермо. «Посунься, я поведу. Нам треба змитися з Каліфорнії поки той чувак не викликав копів.»

«Пиздець, йому ж знадобиться кілька годин для цього,» відповів мій адвокат. «Тут нема жодної живої душі в радіусі ста миль.»

«Але ж тут є ми,» сказав я.

«Давай розвернемось і поїдемо назад в бар ’’Поло’’,» сказав він. «Вони нас там ніколи не знайдуть.»

Я проігнорував його. «Відкрий текілу, » викрикнув я крізь свист вітру; я натиснув на газ до упору, як тільки ми знову потрапили на шосе. Він схилився над картою. «Там попереду є місце, називається Мескал Спрінгс,» сказав він. «Як твій адвокат, раджу тобі спинитись там і трішки скупатись.»

Я потряс головою. «Нам конче необхідно потрапити до готелю «Мінт» ще до завершення реєстрації преси,» відповів я. «Інакше нам доведеться самим платити за номер.»

Він кивнув. «Але в такому разі давай забудемо про Американську Мрію, набагато важливішою є Велика Самоанська Мрія.» Він гарячково рився в чемодані.

«Думаю, вже пора закинутись кислотою,» сказав він. «Той дешевий мескалін вже давно вивітрився і я не знаю, як довго ще зможу витримувати сморід цього сраного ефіру.»

«А мені він подобається,» відповів я. «Ми вимочимо в ньому рушник і покладемо, як килимок під педалі, тоді я зможу насолоджуватись його випарами всю дорогу до Лас-Вегасу.»