Від хвилювання на високому лобі Цандера виступили краплини поту,

— І що ж ви їм відповіли?

Цандер знизав плечима.

— Якби я сказав їм “ні”, неважко уявити наслідки. Якби я сказав “подумаю”, в найкращому разі я сидів би тепер під арештом…

— І ви сказали “так”?

— Щоб мати можливість негайно втекти. Сьогодні ж я відлітаю в Швейцарію. Прошу вас, Вінклер, зібрати мої папери, креслення. Папка номер 2 — “Ракета Пікколо”, номер 7, номер 9…

— А з цим як? — спитав Вінклер, кивнувши головою на креслення ракети.

— Мабуть, ніяк, — відповів Цандер. — Ви знаєте лорда Блоттона? Для нього політ у стратосферу на ракеті лише чергове захоплення спортсмена. Він уже стає байдужим до цієї справи. Кілька днів тому Блоттон телеграфував, що сьогодні приїде, але, як бачите, його нема. ї грошові справи сера Генрі тепер, здається, не блискучі. До речі, “могікани” вже ганили мене за мій “дивний зв’язок з іноземцем”.

Вінклер смоктав люльку.

— І що ж ви робитимете в Швейцарії?

— Гратиму на скрипці і мріятиму, — невесело всміхнувся Цандер. — В мене є за кордоном невеликі заощадження.

— А коли проживете їх? Гратимете на скрипці, збираючи милостиню по дворах? “Подайте професорові Цандеру, інженерові з світовим ім’ям, один сантим, добрі громадяни…” Картина, гідна нашого часу.

Цандер хруснув тонкими пальцями. Від цих слів голова його опускалася все нижче.

— Але що ж робити, Вінклер? — тихо спитав він.

— Щось треба придумати, пане Цандер. Увесь світ напередодні перевороту; він готується до війни. Тепер на ракети скрізь дивляться тільки з воєнної точки зору. — Вінклер випустив кільця диму і вів далі: — У Швейцарії буває чимало туристів. Туристи їздять на автомобілях, автомобілі потребують ремонту. Ми відкриємо ремонтну майстерню.