Ранок.

П'ять хвилин тому почався урок. У коридорах порожньо й тихо.

Та ось хряскають вхідні двері. Спершу лунко – у вестибюлі, потім глухіше – по коридору – дріботять швидкі кроки: якийсь неборака запізнився.

Прочинились у кінці коридору двері якогось класу, і тоненький винуватий голосок жалібно писнув: «Можна?»

Щось докірливо каже з класу вчителька.

Двері зачиняються.

І знову нікого.

День почався.

Порожньо й тихо в коридорах.

Тільки шкільний кіт Сократ, весь у крейді й кольорових плямах, виходить із-за рогу й поважно йде самісінькою серединою коридору. Він користується нагодою. Він добре знає, що коли продзвонять на перерву, доведеться йому, задерши хвоста, чимдуж чкурнути звідси й потім усю перерву гасати по школі, уникаючи палких проявів дружби любителів природи. Сократ іде й меланхолійно позирає на двері класів.

Усі двері однаковісінькі, лише на одних таблички з написом «1 клас», на інших – «10 клас». І за одними дверима клаповухі першокласники, від старанності висолопивши язики, глибокодумно виводять у зошитах кружечки й палички. А за іншими – вусаті одинадцятикласники грають у «морський бій» з підмальованими одинадцятикласницями (поки хлоп'якуватий практикант-учитель із наївними очима списує всю дошку хитромудрими формулами).

Але нас із вами не цікавлять ні ті, ні ті.

Обережненько, навшпиньочках ходімте за котом Сократом до дверей, на яких висить табличка з написом «5-Б клас». Табличка перекособочена, з відбитим ріжком, але напис видно добре.

Підійшли. Прислухалися. За дверима тихо. Жодного звуку. Як то кажуть, – анічичирк!.. Може, там нікого нема? Може, клас порожній?