— Я вчора після школи сюди прибігав. Оглянув усе, щоб нам не метушитись марно.

— Це відчувається,— відповів я, стрельнувши очима на затиснутий в руці Павлика маршрут нашої екскурсії. От людина! Без плану кроку не ступить.

Ми зайшли на територію зоопарку.

— Морозиво! — закричав раптом товстун Гоша і кинувся до рундука з таким виглядом, ніби він сто років не їв морозива.

За Гошею помчали всі. Правду кажуть, що лихий приклад людям заохота. На лаві, біля рундука, почалося поглинання ескімо. Впоравшись з морозивом і облизавши пальці, Гоша кинув новий клич:

— Гайда до слонів!

— Гайда! Гайда! — підхопили жовтенята і побігли за Гошею.

— Куди ви? — аж заволав Павлик, розмахуючи папірцем з планом.—До слонів опісля, спершу дивимося хижих птахів! Вони ж поряд!

Але ніхто не зупинився, навіть Бориско побіг за всіма. А він же слухався нас найбільше. Правда, Бориско оглянувся і гукнув до нас.

— Ходімо до слонів! Подивимося, як вони обливають один одного з хобота.

— Дивина, та й годі! Чого вони всі біжать за тим товстуном? — розвів руками засмучений Павлик.

Мені це було незрозумілим. Авторитету у Гоші серед дітей нема. Вони раз у раз дражнять його «Гіпопотамом». Дражнять, а слухаються. Дивина! Поки я думав про це, Павлик наздогнав дітей і зупинив їх. Але вони все одно намагалися розбігтись.

— Нехай дивляться, що хочуть,—сказав я Павликові.

— А як же план? Для чого я тоді складав його? — пожалкував Павлик.— Без плану ми обов'язково щось пропустимо.

— От і добре. На черговому зборі ти скажеш їм про де, і вони пошкодують, що не дотримувалися плану,— заспокоїв я Павлика.

— Гаразд,— погодився Павлик,— тільки про це краще, щоб ти сказав. Мені незручно.