— Неподобство! Збір секретний, а вона дитячий садок за собою тягне! — обурився Павлик, натягуючи на себе ще не просохлу сорочку.

Я взяв книжку «Оповідання про тварин», і ми побігли в дровітню. На сходах нас випередили Бориско з Олею, а в дворі наздогнали Вадик і Гоша. Через дощ ми відразу вбігли в дровітню, усі разом. Запитувати пароль вже не було потреби. Але Світланка зашушукалася з дітьми і раптом, немов диригент, змахнула руками. Всі п'ять жовтенят дружно і голосно прокричали:

— «Кінь летить — земля тремтить!»

Тут ударив грім, і затремтіла не земля, а наш сарай. Маленький Антон засміявся:

— Зараз кінь влетить!

Павлик метнув в його бік лютий погляд.

— Не кінь влетить, а тобі влетить,— зауважив Вадик.

Антон принишк. Скориставшись паузою, я сказав:

— Зараз грім і дощ, тому нічого особливого, що ви сказали пароль голосно. А взагалі запам'ятайте: пароль треба казати тихо і тільки тому, кому він адресований.

— Якщо пароль кричати, його можуть почути вороги, і тоді вся операція зірветься,— сказав Павлик.

— Тоді кепські справи,— піддакнув Антон. Він хотів відновити добрі стосунки.

Жовтенята закивали головами, і я перейшов до головного.

— До пори до часу ця дровітня буде нашим таємним штабом. Про цей збір нікому ні слова, він повинен бути секретним.

У дітей засяяли очі.

— Ми нікому не скажемо,— запевнив нас спокійно снайпер Вадик.

— Нікому,— підтримали його діти пошепки,— не хвилюйтеся.

В руденької Олі від виниклої раптом таємничості навіть бант на маківці піднявся й очі стали ще більшими.