— Кому ти кажеш?! — обурився Павлик: що не кажи, а це була його ідея.— Звичайно, підемо окремо, щоб ніяких підозр.

Павлик відразу ж включив в свою групу руденьку Олю — нашу спільну симпатію, снайпера Вадика і котячого ворога Бориска. Мені дістався товстун Гоша і худенька Світланка. Щоб зрівняти сили Світланка заявила:

— Я збігаю за Антоном. Тоді нас теж буде четверо. Не встиг я рота розкрити, як вона була вже в під'їзді. Коли Світланка повернулася з братом, я запитав дітей, що оточили мене:

— Хто з вас має домашніх тварин?

— Я хочу завести цуцика, але мама не дозволяє,— поскаржився Гоша.

— У нас є кішка,— похвалилася Світланка,— тільки живе вона у бабусі.

— Яка ж вона ваша, вона бабусина! — засміявся Гоша.

— Ні, наша,— вступився за свою сестру Антон,— бабуся взяла її на деякий час, бо їй самій скучно.

— Краще б вона тебе взяла,— сказав йому Гоша,— з тобою не занудьгуєш.

Я був цілком згоден з Гошею. Але Антон не вловив насмішки і зрадів. Йому здалося, що Гоша його хвалить.

— У нас удома ще рибки є,— повідомив він.

— Рибки не тварини,— відразу ж поправив його Гоша.

— А хто ж вони? — здивувався Антон. Мабуть, усіх живих істот на землі він ділив тільки на людей і тварин.

— Риби належать до земноводних,— пояснив я Антонові і, щоб уникнути зайвих запитань, поспішно сказав: — Але ми все одно їх врахуємо.

— Тоді ходімо до нас. Подивимось рибок,— потягли мене за руку Світланка з Антоном.

Заперечувати було марно.

Світланка відкрила квартиру ключем, який висів у неї на шиї на мотузинці. Світланчина мама пішла до крамниці, і Світланка була повною господинею. Антон потягнув нас до вікна. Там на підвіконні стояла велика кругла банка. В ній плавали пузаті рибки з довгими хвостами і булькатими очима. Вони весь час відкривали роти.