— Гадюка, гадюка! — раптом вигукнув Армен і з переляку відсахнувся; на нього з глибини заростей сердито блимали двоє гострих блискучих очей, широко посаджених на плоскій сірій голівці.

Підійшла Асмік, боязко глянула, але зразу ж засміялась:

— Ну й мужчина! Та це ж качка, квочка… сидить на яєчках і не хоче вставати Колись і я злякалась: адже крижня, що так сидить, легко можна за гадюку прийняти — тільки голова та шия і помітні… Відійди!

— Зажди зроблю знімок. — І Армен спрямував на качине гніздо апарат.

Качка не витримала присутності людей і злетіла, відкривши гніздо, сплетене з моху і сухого листя Асмік налічила в ньому одинадцять яєчок.

Не зачіпайте гнізда, ходімо, — сказала вона. — Хай качка повернеться.

Відійшовши трохи вбік, діти почули за собою шум крил: це поверталася на своє гніздо качка.

— Друзі, чи ви з розумом? Треба нам щось поїсти, чи ми так і ходитимемо голодні? — запропонував Грикор.

— Правду кажучи, і я зголоднів, — признався Камо. — Але що ж нам їсти?

— Що? Шашлик із селезня. Дику яєчню.

— «Дику?» — засміявся Армен. — Це діло, тільки в нас ні сковорідки, ні масла немає. Хіба що зваримо яєчка? Можна в тому відрі, яким вичерпували воду з човна.

Грикор збігав до човна, приніс відерце і вбитого дідом селезня.

— А сірники, сіль, хліб? Де ми все це візьмемо? Де? — розвів руками Камо.

— У порядного пастуха все це повинно бути! — гордо відповів Грикор, знімаючи з-за плечей торбину. В ній і справді знайшлося все, що було треба.

Діти розклали вогнище з очерету, по обидва боки його встромили по веслу, з’єднали весла зрізаною з куща верби довгою лозиною і повісили на неї відерце.

— Давайте чайчині яєчка зваримо, — запропонував Грикор, — Оці… Гусячі і качині чіпати не будемо — шкода.

— Тьху, — скривився Армен, — чаїні яєчка? Хіба їх можна їсти? Та вони ж погані…