— Так! — коротко кинув Матвій Петрович і, нахилившись, витяг з-під ліжка великий емальований таз..

У передпокої почувся короткий дзвінок. Крок похитнувся і обіперся рукою об стілець. Навіть крізь півтемряву кімнати можна було помітити, як зблідло його обличчя.

— Кидайте всі ці папери в таз! — наказав Матвій Петрович.

В'ялими, неслухняними руками Крок схопив папери із стола і побіг з ними до таза. Кілька папірців, тріпочачись і гойдаючись, упали на підлогу.

— Ви збожеволіли! — прошипів Матвій Петрович, підбираючи папірці. — Ви нас погубите!

Розітнувся другий, тривалий і різкий дзвінок.

— Підпаліть папери і швидше одягайте плащ! Матвій Петрович, виявляючи несподівану силу, почав

присувати до дверей важку книжкову шафу. З передпокою почувся гучний удар, другий і потім тріск дерева. Сірники ламалися, спалахували і гасли в тремтячих руках Крока.

— Прокляття! — Еилаявся Матвій Петрович. — Ви завжди будете таким боягузом? Давайте сірники! Одягніть плащ і — у вікно! Швидко!

Передпокій наповнився стриманим гомоном і тупотом ніг. Почувся владний голос:

– Івашов, відчиніть! Ми знаємо, що ви тут!

В кутку кімнати спалахнуло яскраве полум'я і на мить освітило згорблену постать Крока, загорнуту в чорний широкий і довгий, до п'ят, плащ, і дебелу, кремезну постать Матвія Петровича.

Матвій Петрович одним стрибком опинився біля столу, погасив лампу і штовхнув Крока до вікна.

— Ваше життя тепер дорожче за моє, — прошепотів він, всовуючи йому в руку шнур з петлею. — 3 вашим життям зв'язаний успіх всієї справи. Рятуйтесь! Я їх затримаю тут скільки зможу і піду слідом за вами. Стрибайте і зараз же смикніть за петлю!

Він розсунув важкі портьєри і відчинив вікно. В обличчя війнула волога свіжість, дрібні бризки вкрили підвіконня. Вдалині, з чорноти ночі, крізь дощ і водяний пил пробивались рідкі, оточені оранжовим ореолом вогні окраїнних вулиць Ленінграда.