Допит Жуля, проведений під випромінювачем, здатним паралізовувати волю, дав такі цікаві наслідки, що охороняти будинок, де велося розслідування, було виділено додаткові пікети детективів. Хтозна-як, але «Уестерн компані» дізналася, до чиїх рук попав Жуль, і підозрілі особи вешталися довкола бюро розшуку, як собаки біля різні.

Шеф кілька разів діставав через пошту й відеофон спокусливі пропозиції з боку ворожої компанії, але лишився непідкупним: не міг же він зрадити тих, хто платив йому незрівнянно більше.

На Флетчера, котрий уперше спостерігав допит під випромінювачем, ця картина справила гнітюче враження. Довго по тому стояла в нього перед очима кругла кімната, затоплена густо-фіалковим світлом, сірі, як у мерців, обличчя його колег і напівроздягнений Жуль у глибокій прострації. Кінцівки і груди йому було оперезано чорними провідниками, що тяглися до апарата, мов змії. На виголену маківку падав з випромінювача вузенький сніп променів. Жуль відповідав на поставлені запитання невиразно, млявим глухим голосом. Але робот-дешифрувальник одразу ж «перекладав» усе на звичайну мову, правда, зовсім без емоцій.

Протягом перших же годин допиту з’ясувалося он що. Перед Майклом Кардінгом і його натхненником Жулем стояло завдання – будь-якою ціною послабити команду «Добрих вовків». Підписавши вигідний контракт, Кардінг самовіддано взявся за діло і невдовзі знайшов досить мудрий варіант конструктивного розв’язання Жулевої ідеї. До речі, ідея ця полягала в тому, аби сконструювати прилад, що міг би на відстані впливати на нервову систему гравців. З цією метою знадобилися записи біострумів головного мозку всіх одинадцяти «Добрих вовків». За велику винагороду потрібні виміри зробив протягом кількох ночей лікар команди. Він і не підозрював, що за цим криється. А втім, це його мало цікавило. Лікареві сказали, що записи біострумів потрібні науці, і за роботу непогано заплатили.