На майже чорних верблюдах привозили iз Куфи гвоздичну олiю, а також фiалкову олiю. А з пiвдня, з Аль-Джанубу 8, з мiста Джура прибувала у фаянсових глеках вода з троянд, iз квiтiв пальми, i запашна вода.

Через Багдад всi пахощi розходилися по всьому свiту на захiд – «Магрiб», до Iспанiї й Алжiру, у Єгипет – тобто «Мiср» («Середина» по-арабському}; в Iндiю i навiть в Китай, до «Машрiку» (Сходу).

Тут торгували найбагатшi купцi з усiх базарiв. Цi ряди i лавки були вiдомi ще з часiв Аль-Фарабi , який ствердив думку всiх торгуючих людей, що є двi речi найбiльш благороднi i двi найбiльш ганебнi. Першi – продаж прянощiв i торгiвля батистом, другi – ткацьке ремесло та робота пiдмiтальника вулиць.

Хлопчик зазирав лише на самiсiнький край цього привiлейованого торжища.

Тут скупчилися, стулилися найменшi лавки, може, трохи бiльшi за собачу буду в добрiм маєтку. В затiнку лавок, пiдiбгавши ноги по-шевськи, сидiли продавцi дрiбних порцiй перцю, гвоздики, шафрану, ладану, гумiарабiку, смоли камфорного дерева. I вiдмiряли наперстками свiй дорогоцiнний крам, бо приймали за нього плату в ясних золотих динарах та повномiрних старих дирхемах. «Чорнi» дирхеми новiтнiх часiв та фалси тут не ходили!

До заможнiших крамниць треба було йти вглиб вулицi. Крiм базарних наглядачiв, слуги й прикажчики пильнували, щоб не тiльки обiдранi дорослi, але й бiдна малеча не проникала в глибину славетного базару.

Так i Алi нi разу не побував там i зблизька не бачив найбагатших крамниць.

На самiм початку кварталу збиралися люди бувалi.