— Ур-ра! — підхопили анархісти. — Ур-ра, староста Піня! Піня! Піня!
Крики здивування, обурення одної партії змішалися з криками «Піня» і реготом другої. Це було сигналом для всього коридора. Скрізь залунали вигуки: «Піня, Піня, Піня». Десь узялися плакати з портретом Піні, досить удачного малюнка, на яких було написано: «Хай живе влада! Хай живе староста Піня!»
Ім'я Піні літало, як м'яч, по всіх камерах, ним гралися, перекидувалися. Навіть дійсні прихильники влади захопились таким надзвичайним кандидатом і з реготом кричали: «Піня!!»
Нам прийшлось пильно задуматись. Не вибрати Піню, це значить розтягнути хаос на безмежний час. Вибрати? Ідея мати старостою Піню наводила на нас і сміх, і сором, і злість.
Але все ж таки рішили вибрати. Нехай, ми виберем Піню, але примусимо поважати його, поважати в його лиці нашу волю, нашу, переложену на його, владу над самим собою. Згода! Хай живе староста Піня!
Серйозно, строго, без натяку на насмішку ми заявили, що пристаєм на кандидатуру Піні. І в той же вечір при співах і реготі, з фейєрверком із насичених нафтою ганчірок було оповіщено всій тюрмі, що на «нижньому угловому коридорі» тепер старостою — Піня 1-й.
Піню спочатку зовсім не вразила така увага до його персони. Коли ім'я його на всі голоси вигукувалось під низькими стелями камер, він тільки посміхався своєю звичайною посмішкою. Його тягали по камерах, висаджували на столи, говорили над його головою палкі промови в його честь, — Піня тільки кумедно поводив головою і добродушно показував усім свої ріденькі зуби.
— Хочеш бути старостою, Піня?
— А чому ні? Хто не хоче бути старостою? — розуміючи жарт, одповідав Піня також жартом.
Але коли Тимошка, Сердюков, дядя Дум-Дум, Замірайло і декілька членів з «аристократії» цілком серйозно, поважно і навіть суворо заявили йому, що він є старостою, коли перенесли його паршивеньку ковдру й подушчину на матрац старости, коли дали йому списки товаришів, весь папір, тютюн, цукор, сіль, ящик оселедців, коли сказали, що з цього моменту порядок, спокій і добробут коридора лежить на його плечах, — тоді Піня перестав посміхатись і став такий блідий, що навіть на підборідді видно було ластовиння.