Такого не буває! Той самий iнтер'єр кафе, те саме морозиво кульками у креманках iз нержавiйки, i такий самий молочний коктейль, який ми тут замовляли пiсля примусових шкiльних вiдвiдин «Запорожця за Дунаєм». Новому власниковi вдалось обiйтися без змiн, а тепер вже й не варто нiчого змiнювати, бо особливiсть «Пiнгвiна» - у його випадково збереженiй атмосферi дитинства кiлькох поколiнь львiв'ян. Тепер саме цю випадково збережену старомоднiсть слiд було зберiгати, пiдкреслювати й подавати як раритет.

На площу Ринок пiшла через пасаж Андрiоллi. Туристи фотографували його побитi столiттями принади, нацiливши об'єктиви вгору, на рiвень внутрiшнiх балконiв з розвiшаною бiлизною, на бабусь у вiкнах з вазонами алое. Замовила кави, комфортно почуваючись за вiльним столиком у режимi споглядання. Подивитися є на що.

Он бабусi, точнiсiнько як дiвчата-школярки, завзято обговорюють новини, не помiчаючи нiчого навколо. Дивакуватий пан у клоунськiй кепцi театрально жестикулює, розмовляючи з трьома котами, що дрiмають на входi, який веде просто з вулицi у квартиру.

Коли минулого разу приїжджала додому, в компанiї львiвських художникiв ми вивели формулу взаємозв'язку мiж наявнiстю мiських дивакiв та здоров'ям мiста. Сидiли на Вiрменцi за столиком, винесеним на вулицю. Мiй приїзд до Львова збiгся з перебуванням у рiдному мiстi художника Юрiя Чаришникова. Вiн давно жив в Америцi, але за будь-якої можливостi приїжджав додому, працював тут i знову повертався у Штати.

Заслухалися тодi одного мiського вар'ята. Вiн усмiхнувся менi здалеку, я вирiшила, що то знайомий - i привiталася. Сприйнявши це як запрошення, пiдiйшов до нас - дивний, незграбний, бурмочучи на ходу:

…У ваннi короп золотистий

плюскоче, наче з пiни панна…

Дочитав увесь вiрш до кiнця, i усмiхнувшись, без паузи видав - про «молодiсть тверду i кучеряву…», «мов птах, спiває телефонна трубка…», «лежу, мов мудрий лис, пiд папоротi квiтом»…