Побачив свою бабусю так чiтко, нiби вона була поруч.

- Т-ти… - видихнув хлопець, - вовк… I я вовк.

Хижак повiльно присiв, виструнчився, немов встав на пуанти - i, як у балетi, переступаючи дрiбними кроками, посунувся боком на два-три метри. Постояв кiлька секунд, повернувши голову i дивлячись на людину, знову вiдбiг, запрошуючи iти за ним. Паралiзований страхом хлопець не розумiв, що вiдбувається. Вiн змусив себе просунути ногу трохи вперед по стежцi - сiроманець повернувся й повторив свiй дивний танець: вiдбiг, постояв, вiдбiг, постояв. Вовк поводився не агресивно, але й не давав дороги. Щойно хлопець робив крок, пiдсвiчуючи собi екраном мобiлки, звiр зникав зi стежки, щоб через кiлька секунд знову опинитися попереду. Вперто кликав кудись чи виконував дивний ритуал…

Усе вiдбувалося у повнiй тишi - людина, i звiр, i лiс, i гори втратили голос.

Це тривало пiвгодини. Якби не годинник на екранi мобiлки, могло б здатися - цiла вiчнiсть. Хлопець вже зрозумiв, що хижак не заподiє йому шкоди, але в думках пульсувало одне: аби цi тортури якнайшвидше закiнчилися i вiн спустився у село, до своїх.

Нарештi Кум припинив метушню й пропустив хлопця вперед, спостерiгаючи, як той повiльно спускається, задкуючи й намагаючись не повертатися до хижака спиною.

Вовк вiдвернувся. Вiн втратив iнтерес до того, хто виявився полохливим i нездогадливим. Кiлька секунд стояв, опустивши морду, коли раптом нашорошив вуха, прислухаючись до чогось, нечутного для людського вуха. Кiлька стрибкiв - i звiр зник у туманi.

I. ЖIНОЧА ПОЛОВИНА

Початок жовтня. Санкт-Петербург

Якби хто запитав: з якого дива ти купила квиток на потяг «Санкт-Петербург - Львiв»? Годину ж тому нiкуди не збиралась! - один з варiантiв вiдповiдi мiг би звучати так: тому що у сумцi спiвала мобiлка, а я не змогла її знайти.