Менший брат його, Андрій, душею був трохи жвавіший і, можна сказати, розвиненіший. Навчався він з більшою охотою і без тих особливих зусиль, з якими дається наука людям важкої і мужньої вдачі. Він був кмітливіший за брата; частіше верховодив у зухвалих, небезпечних пригодах і нерідко, завдяки своїм хитрощам, умів викрутитися від покарання, тоді як його брат, Остап, ні на що не сподіваючись, скидав із себе свиту, лягав на лаву і навіть не думав просити помилування. Андрій також горів жадобою подвигу, але водночас душа його була відкрита й для інших почуттів. Спрага кохання спалахнула у хлопцеві, щойно йому перейшло за вісімнадцять. Жінка дедалі частіше стала приходити в його мрії. Він, слухаючи філософські диспути, бачив її щохвилини — чорнооку, ніжну, соковиту. Йому повсякчас марилися її пругкі білі перса, витончена оголена рука, плечі; та вже сама сукня, що облягала свіже, незаймане і звабливо туге тіло, дихала в його мріях якимось недосяжним сластолюбством. Він ревно приховував од своїх товаришів ці поклики грішної душі, адже в ті часи було соромно і принизливо думати козакові про жінку й кохання, ще не понюхавши пороху. Взагалі останнім часом він дедалі рідше верховодив якою-небудь ватагою, та все частіше блукав самотиною тихими куточками Києва, які потопали у вишневих садках, серед присадкуватих хатин, що манливо позирали на нього своїми віконцями. Іноді він опинявся й на вулиці багатіїв, у теперішньому старому Києві, де мешкали українські й польські дворяни і де будинки було зведено набагато вибагливіше.