Зросту він був вище середнього, сіроокий, з різкими, але правильними рисами обличчя, виглядав здоровим, дужим, підтягненим, чому вочевидь сприяли роки військової муштри.

Політичне честолюбство спонукало його домагатися переведення з армії в Міністерство колоній, і ось ми бачимо його ще замолоду, а вже з делікатним і дуже важливим дорученням.

Отримавши це призначення, він відчув і радість, і занепокоєння. З одного боку — він дістав цілком заслужену винагороду за сумлінну й корисну працю, а це ж щабель до значніших та відповідальніших постів; але з іншого боку — він заледве три місяці тому одружився із шляхетною Алісою Рузерфорд і думка про необхідність везти тендітну молоду жінку в небезпечні хащі тропічної Африки вельми непокоїла його.

Заради неї Клейтон уже ладен був відмовитись від призначення, але дружина не погодилась. Навпаки, вона наполягала на тому, щоб чоловік прийняв призначення і неодмінно взяв її з собою.

Були ще матері, й брати, і сестри, і тітки, й кузини, які висловлювали різні думки з цього приводу, але про те, що саме вони настійно радили молодій парі, історія не повідомляє.

Ми знаємо лише, що одного чудового травневого ранку 1888 року Джон Клейтон, лорд Грейсток, та леді Аліса відпливли з Дувра до Африки.

За місяць вони прибули до Фрітауна, де винайняли невеликий вітрильник “Фувалда”, який повинен був приставити молоде подружжя до кінцевого пункту їхньої мандрівки.

Відтоді про лорда Грейстока та леді Алісу й слух пропав.

Через два місяці по тому, як “Фувалда” підняла якір і вийшла з Фрітаунського порту, до десятка британських військових кораблів переміряли Південну Атлантику вздовж і впоперек у пошуках слідів їхніх або хоч їхнього вітрильника. Поблизу острова Святої Єлени невдовзі знайдено уламки, які переконали всіх у тому, що “Фувалда” пішла на дно разом з усіма пасажирами. Пошуки припинилися, щойно почавшись, але надія ще багато років жила у скорботних серцях родичів молодого подружжя.